Ранні відомості про навчання Михайла Базника офіційного характеру висвітлені в копії «свідоцтва зрілості» від 1912 р., підготовленої, припускаємо, для документів при працевлаштуванні до початкової школи в с. Копичинці (Тернопілля) на початку 1921/1922 навчального року.
Мобілізований з початком Першої світової війни М. Базник проходив військову службу в австро-угорській армії, з 1919 р. він командир кулеметної сотні УГА, був учасником Чортківської офензиви, наступу на Київ у липні-серпні 1919 р., а на початку 1920 р. він воював проти більшовиків на Вінниччині. Згодом брав участь у польсько-радянській війні в складі підрозділів ЧУГА, після чого в червні 1920 р. М. Базник інтернований до табору військовополонених у Тухолі, де перебував до листопада 1921 р. В офіційних документах кінця 1920-х рр. згадка про службу армії, участь у визвольних змаганнях й інтернування зникає.
Педагогічну роботу в міжвоєнний період М. Базник розпочав у вересні 1921 р. директором і вчителем приватної української школи Українського педагогічного товариства в Копичинцях на Тернопільщині.
У першій половині 1920-х рр., крім керівництва навчальним закладом, М. Базник брав активну участь у роботі осередку Українського педагогічного товариства в Копиченцях.
У Копичинцях в 1923 р. М. Базник одружується із Євгенією Моклович (1890–1963), родом з міста Коломиї, а в той час вчителькою народної школи.
На посаді директора школи в Копичинцях М. Базник працював до серпня 1925 р., після чого його з дружиною перевели на роботу за межі Східної Галичини.
Навчальний рік 1925/26 рр. М. Базник з дружиною розпочинав у початкові школі в селі Вронів повіту Слупськ Лодзького (тепер – Великопольського) воєводства Другої Речі Посполитої.
Молодша дочка М. Базника Ярослава писала про цей період сімейної історії: «…скривджені польсько-шляхетською владою, відірвані від України, батько і мати любили своїх учнів, у приязні жили з їх батьками селянами – вони були не винні у тому, що українці у польській державі, на своїй споконвічні земля зазнавали утисків і приниження. Так мої батьки ділили своє серце між українськими і польськими дітьми. Вони були гуманістами, вихованими на високих патріотичних ідеалах свого народу, за волю якого мій батько воював у лавах Української Галицької Армії».
У Вронові в подружжя народилися дві дочки – Люба (1928) та Ярослава (1931).
Поряд із практичною педагогічною роботою, Михайло Базник підготував низку наукових розробок із окремих проблем педагогіки. Так, у 1920-30-ті рр. в часописах “Учительське слово”, “Шлях навчання і виховання”, “Життя і знання”, “Добробут” опубліковано статті діяча. Водночас, автор підготував праці «Вибір звання. Практичний підручник для школи і дому», «Методи педольогічних дослідів. Підручник для народних вчителів і кандидатів учительського звання», низку літературних розвідок про творчість Лесі Українки, перекладів, рукописи яких зберігаються у фондах музею.
У 1935 р. Михайла Базника звільнили з роботи в школі. Разом з дочкам, вихованням яких опікувався самотужки, він перебрався до міста Косова, що на Станиславівщині. Євгенія до 1938 р. працювала у Вронові, а згодом її перевели на роботу в село Брустури неподалік Косова. В місті сім’я мешкала у власному домі на вул. Павлика 8, зведеному на початку 1930-х рр.
Незабаром саме тут Базники зустрінуть радянську окупацію краю, що перекреслила багато планів подружжя та стали, як знаємо, трагічним періодом історії для українського народу.
Матеріал підготував
Богдан Савчук,
зберігач фонду музею